Автор: о. Володимир Лукашевський

Сучасні медіа не лише відображають реальність, а й активно формують суспільні цінності. Одним із ключових аспектів цього впливу є поширення утилітаристського та гедоністичного світогляду, де головною метою стає максимізація користі або задоволення. Ці ідеї знаходять втілення у популярній культурі, журналістиці та рекламі, що, зрештою, змінює моральні орієнтири суспільства. «Мова суспільства споживання – це мова задоволення, спокус, які супроводжують людину та формують специфічний дискурс; одночасно це і тип людини, яка культивується і формується, і базова цінність, що імперативно пред’являється суспільством»[1]. Гедонізм у медіа часто створює ілюзію, що щастя досягається виключно через комфорт і задоволення, що веде до моральної деградації. Таким чином, медіа, сприяючи поширенню утилітаризму і гедонізму, підривають традиційні моральні принципи та нівелюють абсолютні цінності.

Гедоністичні та утилітаристські тенденції в медіа мають глибоке коріння у суспільній культурі, що прагне негайного задоволення та практичної доцільності. Розважальний контент все частіше подає особистий комфорт і насолоду як головну мету життя, а журналістика часто керується не пошуком істини, а створенням сенсацій і маніпулюванням громадською думкою. Яскравим прикладом цього є пропагування через соцмережі гедоністичного стилю життя (гламурна культура, легалізація наркотиків, сексуальна вседозволеність) часто виправдовуючи це аргументом «якщо це робить когось щасливим – це добре».Водночас у біоетичних дискусіях медіа підтримують утилітарні підходи, виправдовуючи рішення, що порушують моральні принципи, але виглядають «корисними» з точки зору суспільного блага.

Одним із найбільш очевидних проявів цієї тенденції є культура задоволення, що домінує в індустрії розваг. У кіно, серіалах та соціальних мережах ідеалізуються багатство, тілесна привабливість та легке життя, що створює хибне уявлення про людське щастя. Реклама активно використовує гедоністичні мотиви, пропонуючи швидке задоволення через споживання, створюючи ілюзію бажаності, крайньої необхідності та унікальності продукту, який продає. Водночас журналістика дедалі більше керується принципом утилітарної вигоди: інформація подається з метою емоційного впливу, а не донесення об’єктивної істини. Ніл Постман у своїй книзі «Розважаємось до смерті» зазначає, що сучасна культура надає перевагу розважальним цінностям, де емоції замінюють раціональність, а поверхневі враження – глибоке розуміння. Він підкреслює, що суспільство все більше орієнтується на емоційну складову інформації, що робить його більш сприйнятливим до маніпуляцій[2]. Дехто може стверджувати, що така модель є неминучою в умовах ринкової економіки та свободи слова. Однак справжня свобода передбачає відповідальність, а не слідування виключно прагматичним або комерційним інтересам.

Прихильники утилітаризму в медіа можуть заперечити, що їхній підхід сприяє прогресу, оскільки орієнтується на найбільшу користь для більшості. Вони вважають, що якщо певні моральні норми заважають суспільному розвитку, їх слід переглянути. Проте така позиція небезпечна, оскільки виправдовує нехтування моральними принципами заради досягнення миттєвої вигоди. Наприклад, виправдання евтаназії чи абортів через «суспільну користь» веде до дегуманізації людини та втрати розуміння її безумовної цінності. Коли суспільство ставить користь вище за мораль, воно неминуче деградує. Про це відкрито говорить св. Іван Павло у енцикліці Evangelium Vitae: «Коли сумління, яке є оком, що дає світло душі (пор. Мт. 6,22-23), називає “зло добром, а добро – злом” (пор. Іс. 5,20), то воно вже вийшло на дорогу небезпечного виродження і цілковитої моральної сліпоти»[3]. Отже, утилітарний підхід може створити ілюзію прогресу, але в довгостроковій перспективі він підриває фундаментальні основи моралі.

Таким чином, поширення утилітаризму та гедонізму в медіа має серйозні наслідки для суспільної свідомості. Воно, виконуючи роль медійної отрути, формує хибні цінності, сприяє маніпуляції суспільною думкою та загрожує моральним принципам. Замість сліпого слідування утилітарним і гедоністичним ідеалам, медіа мають взяти на себе відповідальність за формування морально свідомого суспільства, адже кожна крапля медійної отрути, що проникає крізь екрани у свідомість людей, поступово руйнує той моральний фундамент, на якому тримається сама можливість нашого спільного майбутнього.

Література

1. Іван Павло ІІ. Evangelium Vitae // Енцикліки понтифіків / www.katekhytyka-6.blogspot.com.
2. Шалагінова Д., Кутуза Н. Гедонізм як життєва стратегія в дискурсі масових комунікацій // Електронний репозитарій / www. dspace.onu.edu.ua (20.12.21).
3. Postman N. Amusing Ourselves to Death: Public Discourse in the Age of Show Business. London, 2005.

---

[1] Шалагінова Д., Кутуза Н. Гедонізм як життєва стратегія в дискурсі масових комунікацій // Електронний репозитарій / www. dspace.onu.edu.ua (20.12.21).

[2] Postman N. Amusing Ourselves to Death: Public Discourse in the Age of Show Business. London, 2005. – p. 93.

В передмові до цієї книги він пише: «Орвелл боявся, що влада заборонить книги, а [Олдос] Хакслі боявся, що причини забороняти книги не буде, оскільки ніхто не захоче їх читати. Орвелл боявся, що нас позбавлять інформації. Хакслі боявся, що нам буде дано настільки багато, що ми спускаємося до пасивності та егоїзму. […] Якщо коротко, Орвелл боявся, що нас погубить те, що ми ненавидимо. Хакслі боявся, що нас погубить те, що ми любимо».

[3] Іван Павло ІІ. Evangelium Vitae // Енцикліки понтифіків / www.katekhytyka-6.blogspot.com, 24.